Як зображати людей з інвалідністю

• Показуйте людей з інвалідністю в різних ролях. за можливістю зображуйте їх у взаємодії з іншими людьми, а не по самоті
• Зазвичай немає потреби згадувати деталі погіршеного стану людини.
• Долучайте до підготовки журналістських матеріалів людей з інвалідністю - не тільки як "Героїв" матеріалу.
• ЗМІ слід показувати людей з інвалідністю як активних учасників сімейного та політичного життя.
• Головний внесок, який можуть зробити ЗМІ у справі залучення людей з інвалідністю в життя суспільства - це уникати стереотипів або руйнувати їх.

                  Як краще висвітлювати тему інвалідності

• Уникайте штампів, які зводять опис людини до однієї характеристики - її інвалідності та заважають побачити людину особистістю
• Нехай люди з інвалідністю кажуть самі за себе. досвід показує, коли людина з інвалідністю впевнено й авторитетно розповідає про якусь конкретну ситуацію - це, набагато ефективніше руйнує стереотипи. 
• Заохочуйте розуміння громадськості проблемами людей з інвалідністю.  Пишіть про бар'єри  (фізичні, інформаційні, ментальні), про те, як їх долати. Ці бар'єри створені самим суспільством і рано чи пізно кожен член суспільства незалежно від своїх фізичних можливостей натрапляє на ці бар'єри. 
• Надавайте практичну інформацію. наприклад прості практичні поради, як спілкуватися з нечуючими або особами з вадами зору.
• Регулярно спілкуватися з організаціями людей з інвалідністю або організаціями які працюють у цій тематиці.
• За нинішньою ситуацією в Україні інформаційних приводів щодо теми інвалідності не бракує, але не зловживайте ними.

           Права інвалідів та інтеграція в суспільство

Інвалідність — не властивість людини, а перешкоди, які виникають через неї у суспільстві. На причини цих перешкод існують різні точки зору, з яких дві найпоширеніші:

• Медична модель вбачає причини труднощів інвалідів в їх обмежених можливостях.

Відповідно до неї, інваліди не можуть робити щось, що характерно для звичайної людини, і тому змушені долати труднощі інтеграцією в суспільстві. Відповідно до цієї моделі, потрібно допомагати інвалідам, створюючи для них особливі установи, де вони могли б на доступному їм рівні працювати, спілкуватися і отримувати різноманітні послуги. Таким чином, медична модель виступає за ізоляцію інвалідів від решти суспільства, сприяє дотаційному підходу до економіки інвалідів.

Медична модель довгий час переважала в поглядах суспільства, тому інваліди здебільшого виявлялися ізольованими і дискримінованими.

• Соціальна модель припускає, що труднощі створюються суспільством, що не передбачають участі в загальній діяльності в тому числі і людей з різними обмеженнями.

Така модель закликає до інтеграції інвалідів у суспільство, пристосування умов життя в суспільстві і для інвалідів в тому числі. Це включає в себе створення так званого доступного середовища (пандусів і спеціальних підйомників для інвалідів з фізичними обмеженнями, для сліпих дублювання візуальної і текстової інформації за Брайлем і дублювання звукової інформації для глухих мовою жестів), а також підтримка заходів, що сприяють працевлаштуванню у звичайні організації, навчання суспільства навичкам спілкування з інвалідами.

Зазвичай виділяють дві головні концептуальні моделі інвалідності. Медична модель розглядає інвалідність як властивість, притаманна людині у результаті хвороби, травми, або іншого впливу на стан здоров'я, що вимагає медичної допомоги у вигляді безпосереднього лікування у фахівців. Інвалідність за цією моделлю вимагає медичного чи іншого лікування. З іншого боку, соціальна модель розглядає інвалідність як соціальну проблему, а не як властивість людини. Відповідно до соціальної моделі, інвалідність вимагає політичного втручання, оскільки проблема виникає через непристосованість соціального середовища, спричиненого ставленням і іншими властивостями соціального оточення.

Самі по собі, ці моделі недостатні, хоча обидві вони частково обґрунтовані. Інвалідність — це складний феномен, який є проблемою як на рівні організму людини, так і на соціальному рівні. Інвалідність завжди є взаємодією між властивостями людини і властивостями оточення, в якому ця людина проживає. Деякі аспекти інвалідності є повністю внутрішніми для людини, інші ж, навпаки, лише зовнішніми. Іншими словами, медична та соціальна концепції підходять для вирішення проблем, пов'язаних з інвалідністю, і ми не можемо відмовлятися від жодної з них. Найкраща модель інвалідності, таким чином, буде представляти собою синтез усього найкращого з медичної та соціальної моделей, не здійснюючи притаманних їм помилок у звуженні цілісного, комплексного поняття інвалідності до того чи іншого аспекту. Міжнародна класифікація функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров'я (МКФ)ґрунтується на такій моделі, що поєднує медичний і соціальний аспекти.

Інвалі́дність — соціальна недостатність внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.

(Знак, що використовується для позначення адаптованих для інвалідів об'єктів.)

                                                 Причини

У залежності від тяжкості розрізняють три групи інвалідності: I, II і III. І група поділяється на ІА і ІБ підгрупи. При настанні інвалідності призначають пенсії, встановлюють інші види соціального захисту й пільги. Законодавство розрізняє причини інвалідності, які тягнуть за собою різні правові наслідки:

• Загальне захворювання;
• Каліцтво, трудове або професійне захворювання;
• Поранення (контузії), каліцтво, яке одержано при захисті вітчизни або при виконанні інших обов'язків військової служби, або захворювання пов'язані з перебуванням на фронті;
• Каліцтво одержане в результаті нещасного випадку не зв'язаного з виконанням обов'язків військової служби або захворювання.

Причинами інвалідності є загальне захворювання, трудове каліцтво, професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців — поранення, контузія, одержані при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або захворювання, пов'язане з перебуванням на фронті, або каліцтво внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, чи захворювання, не пов'язане з перебуванням на фронті, а в спеціально передбачених законодавством випадках — захворювання, набуте при виконанні обов'язків військової служби. Ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності визначає медико-соціальна експертиза (ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», постанова Кабінету Міністрів України від 22 листопада 1992 No 83).

                                     Групи інвалідності

Група інвалідності — ступінь постійної чи продовжуваної втрати працездатності. Встановлюється група інвалідності медико-соціальною експертною комісією. Встановлені три групи інвалідності — I, II, III. Основою для встановлення групи інвалідності є медичні показники стану здоров'я.

                                        I група інвалідності

Нездатність до самообслуговування, нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб, нездатність до навчання, нездатність до трудової діяльності, нездатність до орієнтації (дезорієнтація), нездатність до спілкування, нездатність контролювати свою поведінку.

                                     II група інвалідності

Здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів та за допомогою інших осіб, здатність самостійно пересуватися з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб, здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах, здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та (чи) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб, здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших осіб, здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб, здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

                                 III група інвалідності

Здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів, здатність самостійно пересуватися з тривалішою витратою часу, пересування з зупинками і скорочення відстані, здатність до навчання в навчальних закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму навчального процесу та (чи) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, який навчає), здатність до виконання трудової діяльності за іншою спеціальністю при відсутності зниження кваліфікації чи зменшенні обсягу виробничої діяльності та неможливості виконання роботи за своєю попередньою професією, здатність до орієнтації за умови використання допоміжних засобів, здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передання інформації, часткове зниження здатності самостійно контролювати свою поведінку.