Інвалідність — не властивість людини, а перешкоди, які виникають через неї у суспільстві. На причини цих перешкод існують різні точки зору, з яких дві найпоширеніші:
- Медична модель вбачає причини труднощів інвалідів в їх обмежених можливостях.
- Відповідно до неї, інваліди не можуть робити щось, що характерно для звичайної людини, і тому змушені долати труднощі інтеграцією в суспільстві. Відповідно до цієї моделі, потрібно допомагати інвалідам, створюючи для них особливі установи, де вони могли б на доступному їм рівні працювати, спілкуватися і отримувати різноманітні послуги. Таким чином, медична модель виступає за ізоляцію інвалідів від решти суспільства, сприяє дотаційному підходу до економіки інвалідів.
- Медична модель довгий час переважала в поглядах суспільства, тому інваліди здебільшого виявлялися ізольованими і дискримінованими.
- Соціальна модель припускає, що труднощі створюються суспільством, що не передбачають участі в загальній діяльності в тому числі і людей з різними обмеженнями.
- Така модель закликає до інтеграції інвалідів у суспільство, пристосування умов життя в суспільстві і для інвалідів в тому числі. Це включає в себе створення так званого доступного середовища (пандусів і спеціальних підйомників для інвалідів з фізичними обмеженнями, для сліпих дублювання візуальної і текстової інформації за Брайлем і дублювання звукової інформації для глухих мовою жестів), а також підтримка заходів, що сприяють працевлаштуванню у звичайні організації, навчання суспільства навичкам спілкування з інвалідами.
Зазвичай виділяють дві головні концептуальні моделі інвалідності. Медична модель розглядає інвалідність як властивість, притаманна людині у результаті хвороби, травми, або іншого впливу на стан здоров'я, що вимагає медичної допомоги у вигляді безпосереднього лікування у фахівців. Інвалідність за цією моделлю вимагає медичного чи іншого лікування. З іншого боку, соціальна модель розглядає інвалідність як соціальну проблему, а не як властивість людини. Відповідно до соціальної моделі, інвалідність вимагає політичного втручання, оскільки проблема виникає через непристосованість соціального середовища, спричиненого ставленням і іншими властивостями соціального оточення.
Самі по собі, ці моделі недостатні, хоча обидві вони частково обґрунтовані. Інвалідність — це складний феномен, який є проблемою як на рівні організму людини, так і на соціальному рівні. Інвалідність завжди є взаємодією між властивостями людини і властивостями оточення, в якому ця людина проживає. Деякі аспекти інвалідності є повністю внутрішніми для людини, інші ж, навпаки, лише зовнішніми. Іншими словами, медична та соціальна концепції підходять для вирішення проблем, пов'язаних з інвалідністю, і ми не можемо відмовлятися від жодної з них. Найкраща модель інвалідності, таким чином, буде представляти собою синтез усього найкращого з медичної та соціальної моделей, не здійснюючи притаманних їм помилок у звуженні цілісного, комплексного поняття інвалідності до того чи іншого аспекту. Міжнародна класифікація функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров'я (МКФ)ґрунтується на такій моделі, що поєднує медичний і соціальний аспекти.
